Сьогодні виборність влади на всіх її рівнях — основна парадигма існування більшості країн. І навіть в державах, де вона реально не працює, її, як правило, імітують, для створення зовнішнього позитивного іміджу, пише yes-chernigiv.com.ua.
В Україні ці норми працюють останні 30 років і зараз вже нікого не здивуєш обов’язковими та достроковими виборами президентів, мерів і депутатів усіх рівнів.
При цьому багатьом невтямки, що виборність влади існувала й раніше, ще в дорадянські часи. У кінці XIX, на початку XX ст. чернігівці, що жили тоді в Російській імперії, теж обирали місцеву владу. Розповідаємо, як все це відбувалося та наскільки ”імперська” демократія відрізнялася від сучасної.
За указом царя
У червні 1870 р. в Росії відбулася визначна подія, що мала величезне значення для подальшого розвитку держави — тодішній імператор Олександр II підписав остаточну редакцію надважливого закону, так званого “Міського Положення”. Згідно з цим законодавчим актом було докорінно змінено принцип формування Міських дум, що тепер формувалися не на станових принципах, а обиралися.
Таким чином, у грудні 1870 р., у Чернігові, пройшли перші вибори до Міської Думи, органа місцевого самоврядування на найближчі 4 роки.
Як і кого обирали чернігівці
Слід зауважити, що в ті часи уявлення про права людини дещо відрізнялися від сучасних, тому вибирати російські піддані могли тільки осіб чоловічої статі, що досягли 25-річного віку та постійно проживали у будь-якому населеному пункті не менше 2 років. Але це було ще не все. Щоб отримати право голоса, громадянин мав володіти нерухомістю та бути сумлінним платником податків.
До речі, ще одна відмінність від наших реалій — у виборах брали участь і юридичні особи, але не партії, а церкви та монастирі, що делегували своїх представників до органів влади.
Чи могли тоді голосувати жінки, та хто взагалі не мав права голосу?
Загальноприйнята думка — жінки в царській Росії були позбавлені виборчих прав і отримали їх тільки після більшовицького перевороту. Насправді це так і не так. У жінок дійсно не було прав обирати місцеву владу, але вони могли голосувати, якщо представляли неповнолітніх або недієздатних осіб, статус яких мав офіційне підтвердження.
А от наймані робітники та… представники інтелігенції або творчої богеми, що не мали свого житла та жили в орендованих квартирах і будинках, по тодішніх законах вважалися за безхатченків. Їх соціальне положення прирівнювалося до злодіїв та позбавлених сану священників. Крім них, голосувати також не могли державні посадовці — губернатори та їх оточення, а також поліціянти.
У виборчому процесі мав значення і майновий стан громадян, які були поділені на три групи, в залежності від сум сплачених ними податків. Таким чином, влада утримувала баланс, при якому кількість представників заможних виборців дорівнювала кількості представників бідноти. Тобто про добре відому нам пропорційність представництва тоді були, м’яко кажучи, своєрідні уявлення.
До речі, це добре видно по складу першої Чернігівської думи, де з 42 обраних було 18 купців, 15 чиновників, 2 лікаря, 1 священник, а решту місць поділили між собою прості смертні.
***
17 грудня 1870 р. Чернігівська Міська дума провела своє перше засідання, під час якого депутати склали присягу та приступили до виборів міського голови, яким став купець Я. Селюк. На тому ж засіданні була й сформована Міська управа — що виконувала функції виконавчого органу, та був визначений її склад. Так, у Чернігові почалося епоха самоврядування, яка, нехай і з перервами, продовжується й по нинішній день.