Якби можна було б поставити діагноз нашому суспільству, з точки зору психології — він виглядав би як класичний “стокгольмський синдром”. Інакше пояснити перемогу Атрошенко (Кернеса, Труханова та інших “патріотів”) на останніх виборах неможливо, пише yes-chernigiv.com.ua.
Регіонал, дарувальник “золотого батона”, підписант диктаторських “законів 16 грудня”, “порошенківець” й нарешті творець “кишенькової” партії “Рідний дім”, отримав майже 60% голосів виборців. При цьому тих, хто голосував за нього не хвилювала ні “строката” біографія мера, ні те, що за ним тягнеться купу корупційних справ та ДТП зі смертельними наслідками.
Нещодавно пан Атрошенка заявив: “Мені є що пред’явити, пред’явіть мені щось.” Пред’являємо.
Рівно я йшов по життю…
Серйозна політична кар’єра народного депутата та бізнесмена Владислава Атрошенка почалася у 2002 році, коли він “впіймавши хвилю”, вступив до парламентської фракції партії “Наша Україна”. Розрахунок виявився вірним й на початку 2005 року він уже був головою Чернігівської ОДА. Правда, “свято” тривало недовго, у грудні того ж року Ющенко звільнив Атрошенко. Причина — звинувачення парламентського комітету по боротьбі з корупцією у рейдерстві та вбивстві колишніх власників одного з чернігівських ринків.
Етапи великого шляху
Розумний в гору не піде, розумний гору обійде. У 2010 році, на той момент глава Наглядової ради ВАТ “Київхліб”, Владислав Атрошенко знову потрапляє до Чернігівської облради, на цей раз як депутат фракції партії Тігіпка “Сильна Україна”. Втім “роман” з Тігіпком тривав недовго, у 2012 році у житті Атрошенко відбулося кілька серйозних подій. Перша, він “випік” для Януковича “золотий батон”, що, в перспективі виявилося вигідним “бізнес-вкладенням”. Друге, став депутатом-мажоритарником по чернігівському округу 206 та вступив в “партію Регіонів”. Життя попереду здавалося безхмарним.
Влада змінюється
Революцію 2014 року Владислав Анатолійович зустрів не на Майдані, а у рядах “регіоналів”. З ними він був до останнього та навіть встиг потрапити в новітню історію України. Його прізвище тепер навіки в списку тих, хто голосував за “диктаторські закони 16 січня” (друга в списку після Азарова). Як виявилося, на цей раз нюх підвів досвідченого політика, вітер дув вже в іншу сторону й, усвідомивши свою помилку, 19 лютого Атрошенко відрікається від “партії Регіонів”, що йде на дно. А щоб змити “ганебну пляму”, у жовтні 2014 року, пише покаянну заяву з проханням не брати до уваги його голосування за одіозні закони.
З новою партією… до старої мети
І це спрацювало. У листопаді 2014 року Атрошенко знову нардеп від 206 округу, за нього голосує понад 50% виборців. Далі, вже за накатаною схемою, він вступає до лав президентської партії й очолює її міський осередок, звідти першим номером крокує до міськради, а у 2015 році сідає у крісло мера Чернігова. Історія підкупу виборців на виборах, на посаду міського голови Чернігова, Атрошенко та його опонентом Соколовим вже стала класикою й повторювати її деталі не має сенсу. Варто лише зазначити, що у боротьбі “двох моделей” підкупу, більш ефективною виявилася схема Владислава Анатолійовича, мабуть, позначився бізнес-досвід.
Сам собі господар?
2017 рік приніс нові випробування — український політичний барометр вкотре показав “зміну погоди”. Відчувши подих змін, Атрошенко без сліз “розпрощався” з Порошенко та почав власну гру. Цього разу передчуття його не обманули, лідер в країні змінився.
У 2019 році міський голова Чернігова остаточно зрікся Порошенко, що програв вибори, але, навчений гірким досвідом, не став приєднуватися до чергової партії влади. До того ж децентралізація створила неабиякі можливості — роль господаря регіону виявилася більш привабливою, ніж роль політичного флюгера, яким він був протягом останніх 17 років.
Що далі? Мабуть, створення удільного князівства. Це могло б здатися жартом, але деструктивні процеси в країні набирають обертів й хтозна-як воно обернеться.