З 2002 до 2015 року посаду міського голови Чернігова обіймав Олександр Володимирович Соколов. Мер, відомий своєю боротьбою проти засмічення Чернігова, а також прагненням забезпечити представників соціально незахищених верств населення житлом. Його внесок у життя Чернігова оцінюють по-різному. Одному здається, що він зробив достатньо. Іншому, що замало. І це нормально, адже Олександр Володимирович багато обіцяв, поставивши відповідну планку очікувань від нього. Чому ж він вчиняв так, а не інакше – можна зрозуміти, ознайомившись з його біографією. Більше на yes-chernigiv.com.ua.
Дитинство Олександра Соколова
Даючи інтерв’ю, Олександр Соколов часто говорив про своє дитинство. Ми знаємо, що він народився 27 червня 1961 року в Чернігові. Його батько займався перевезеннями вантажів, мати – спочатку укладала бетон, потім працювала в медичній сфері. У 1968 році Олександр пішов до 18-ї школи, але потім перевівся до 21-ї. Майбутній мер Чернігова добре вчився. В атестаті мав в основному п’ятірки, лише з алгебри, геометрії, хімії та російської мови – четвірки. Разом з тим,
Олександр захоплювався спортом. Він полюбляв поганяти м’яча з хлопцями, пограти в хокей. У вільний від школи час хлопець з батьком відвідував кінотеатр у Чернігові, гуляв на Валу та ласував у місцевій їдальні. Мріяв стати або водієм як батько, або військовим.
Освіта Олександра Соколова
Закінчивши 21-шу школу, Олександр Володимирович Соколов вступив до професійного технічного училища в Чернігові. Потім подався до Чернігівського державного педагогічного інституту імені Тараса Шевченка, щоб вивчати загальнотехнічні дисципліни й основи праці. У ті часи Олександр довго сидів над Кримінально-виконавчим кодексом України, а також час від часу брав участь у волейбольних та футбольних змаганнях. Навчаючись в університеті, він зустрів свою майбутню дружину – Ірину Іванівну. Вони одружились після того, як Олександр Володимирович закінчив університет.
У 1983 році Олександра Володимировича Соколова, як випускника педагогічного університету, направили працювати в село Городнянського району. Він мав викладати трудове навчання у місцевій школі, однак не схотів. Тому що, з одного боку, з сіл не призивали до армії. Тоді як Олександр, як і більшість молодиків, хотів спробували себе у військовій сфері. З іншого боку, його друзі, які були сімейною парою, просились на це місце. Зрештою, Олександр трохи попрацював за спеціальністю і його призвали до армії. З цього приводу в сім’ї Олександра почалась дискусія. Наприклад, теща хотіла “замовити словечко” за нього, щоб Олександра направили служити до Москви. Мати ж Олександра вважала, що нехай він їде туди, куди його направили – у Десну.
Олександр Соколов на військовій службі
У той час, поки Олександр Володимирович навчався в Десні на командира зенітно-самохідної установки, у Чернігові в нього народилась донька. Потім його перевели до Гончарівського за 30 кілометрів від Чернігова. Олександр Володимирович радів цьому, проте не довго. Адже невдовзі його відправили служити в Афганістан: у таке місто як Баграм. Олександр тривалий час не міг повірити, що він на війні. Однак кожна наступна канонада доводила йому, що це реальність. У лютому 1985 року Олександра Володимировича перекинули в інше місто. Воно було ближче до кордону з Пакистаном.
Олександр Володимирович визнає: на війні було страшно. Особливо на початку і наприкінці, коли панує невизначеність. За можливості Олександр розважався з побратимами. У них було два фільми, які вони знали на пам’ять. Пишучи листи додому, Олександр зазначав, що він не в Афганістані, а в Узбекистані. Не хотів, щоб рідні хвилювались. Правду він розповів лише одному другу, щоб перестрахуватись на випадок поранення чи смерті. Разом з тим, вже у травні 1985 року Олександр Володимирович закінчив службу.
Олександру Володимировичу було важко знову звикати до цивільного життя. Афганістан “навідував” його у снах, а деякі події війни назавжди закарбувались у пам’яті. З того часу Олександр Володимирович співпереживає всім людям, причетним до війни в Афганістані. Як і ветеранам, так і їхнім родичам та близьким. Тому в 1991 році, коли Україна відновила свою незалежність, Олександр очолив Чернігівську обласну Спілку ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). І обіймав цю посаду до 2014 року.
З часом Олександр Володимирович адаптувався до цивільного життя. І до розпаду СРСР працював у комсомольських органах. Потім перейшов до активної політичної діяльності. У 1992-1994 роках Олександр Володимирович очолював Координаційну раду Спілки молоді Чернігівщини. З 1994 року просував ідею розвитку фізичної культури та спорту в Чернігівській області. На межі XX і XXI століть був заступником голови в Чернігівській обласній державній адміністрації. А у 2002 році балотувався на посаду міського голови Чернігова і був обраний.
На посаді мера Чернігова
Посада мера Чернігова вимагала від Олександра Володимировича специфічних знань і навичок. Тому він вступив до Національної академії державного управління при Президенті на спеціальність “Державне управління”. У 2004 році він успішно закінчив цей заклад. І до 2006 року обіймав посаду міського голови Чернігова, поки в результаті виборів вона не перейшла до Миколи Рудьковського. Микола пробув мером Чернігова лише 48 днів, а потім відмовився від посади. Тому чернігівці знову обрали Олександра Володимировича Соколова.
Основними напрямками діяльності Олександра Володимировича Соколова як мера Чернігова були наступні:
- безперервне забезпечення чернігівців гарячою водою та опаленням;
- реконструкція парків та історичних пам’яток Чернігова;
- озеленення й очищення Чернігова від сміття;
- підтримка представників соціально незахищених верств населення;
- покращення доріг і громадського транспорту;
У 2010 році Олександра Володимировича знову обрали на посаду міського голови Чернігова. Однак, у 2015 році проти Олександра Володимировича порушили кримінальну справу. Його підозрювали в розтраті 4,7 мільйона гривень з міського бюджету. Адже Олександр Володимирович перерахував цю суму приватному підприємцю-забудовнику, який мав забезпечити житлом постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Ці гроші пішли на будинок, побудований лише на 22%. Тоді як, за законодавством України, міська влада не мала права вкладати гроші в об’єкти, що не готові хоча б на 75%. До того ж невдовзі після перерахування великих коштів приватний підприємець-забудовник збанкрутував і не зміг завершити будівництво. І люди, постраждалі від Чорнобильської катастрофи, залишились без домівок.
Дізнавшись про це, громадські активісти Чернігова та учасники АТО вийшли під будівлю міської ради. Вони вимагали, щоб Олександр Володимирович подав у відставку. І через цей випадок, і через обіцянки, дані раніше. Звичайно, Олександр Володимирович відмовився покидати посаду, а в суді заперечував свою провину. Містяни з цікавістю спостерігали за перебігом подій. На судовому засіданні, присвяченому справі Соколова, людей було настільки багато, що їм не вистачило місця в залі. Зрештою, Олександра Володимировича визнали невинним. Проте ця справа завдала сильного удару по репутації Олександра Соколова, зокрема, тому його не обрали мером у 2015 році.