Місто Чернігів має славну історію із самої давнини. Ще в часи Київської Русі поблизу міста розгорталися запеклі бої. Чернігів був завжди ласим шматком для ворогів України, адже відкривав шлях до Києва. Більше на yes-chernigiv.com.ua.
Сторінками історії
Однією із драматичних та героїчних сторінок історії Чернігова є оборона міста у 1633 році під час Смоленської війни. Тоді супротивниками були Річ Посполита та Московське царство.
На захисті Лівобережної України стояло тоді військо Речі Посполитої, у складі якого були загалом запорізькі козаки. Як зауважують історики, козацтво в ті часи мало напружені стосунки з Польщею, чим дуже сподівалася скористуватися Московія і перетягнути козацтво на свій бік.
Ситуація стала кращою після обрання нового короля Речі Посполитої Владислава IV (це сталося наприкінці 1632 року). Владислав підтримував православних, а особливо – козаків.
На весні 1633 року влада Речі Посполитої визнала Київську православну митрополію (вперше після її ліквідації у 1596 році) та повернула православним Софійський собор з Києво-Печерською лаврою. Владою короля були заборонені утиски вірян. Митрополитом у Києві був обраний Петро Могила, який виконував роль посередника між козаками та урядом короля.
Літом 1633 року проти Речі Посполитої розпочала військові дії Османська Імперія, на Поділля вдерлися війська Абази-паші, відволікаючи на себе частину армії польського короля. На лівому березі Дніпра лишалися деякі козацькі загони та місцеві магнати. Загалом тут перебувало кілька тисяч військових. Значна частина козацького війська під командуванням Тимофія Орендаренка була відправлена під Смоленськ.
Штурми та оборона міста
Такі умови були дуже сприятливими для того, що імперське військо почало наступ на землі Сіверщини. Цар Михайло Федорович мав на меті захопити Чернігів і відкрити своїм військам дорогу до Києва, погрожуючи місту. Таким чином він хотів примусити поляків та козаків відвести частині військ з-під Смоленська.
Для взяття Чернігова було зібрано чимале військо. Воєвода із Москви Федір Бутурлін прибув із 500 вояками, серед яких були родовиті аристократи. 1,5 військових привів із собою Григорій Аляб’єв. Чернігів в той час захищала сотня козаків та ротмістр Костянтин Вовк. Коли до міста наближалися імперські війська, до зброї стало іще близько двох сотень місцевих жителів. Натомість міська шліхта перед боєм покинула Чернігів.
1 вересня 1633 року імперські війська зробили першу спробу взяти Чернігів. Московити проривалися через браму, але невдало: козаки відбили наступ. Загарбники почали готувати тривалу облогу, облаштували табір за Єлецьким монастирем, зруйнували декілька сіл та знищили переправи через Десну та Білоус.
У ніч на 2 вересня московити штурмували Чернігів вдруге. Вороги підійшли до фортеці вже в темряві, але козаки розгадали їх задум – вони запилили смолоскипи та на мурах розмістили запалені каганці. Ворожі війська тепер були як на долоні. Відбувся бій, де московити втратили тридцять військових й сім бояр у тому числі.
3 вересня імперські війська втретє штурмували нескорену фортецю, якою став Чернігів. Вороги підійшли впритул та почали рубати укріплення з дерева. Але в цей час захисник міста влучним пострілом знищив командира загону штурмовиків. Це не на жарт злякало московитів й вони кинулися навтьоки.
Сили були нерівними й козаки вдалися до хитрощів. У ворожий табір підіслали православного попа з повідомленням, що козаки в Чернігові чекають на підмогу. І підмога немаленька – понад 1000 вояків. Ця звістка стривожила московських воєвод…
В цей час з Ніжина на Чернігів дійсно вийшли загони козаків Мартина Казанського. Це ще більше налякало московитів і вони поспіхом зняли облогу. Козаки намагалися переслідувати імперські загони, проте зруйновані переправи завадили.