Молодший лейтенант Олександра встигла побувати на Донбасі, на початку російського вторгнення вона командувала взводом, який бився з окупантами на Черніговщині. Більш детально про це на сайті у нашому матеріалі на сайті yes-chernigiv.
У нас, як і в багатьох інших країнах, традиційно вважають, що армія – це суто чоловіча справа. Коли ми говоримо про військових, в першу чергу, на думку спадають кремезні хлопці у формі, шоломах, бронежилетах зі зброєю в руках. Однак є жінки, які ламають ці стереотипи і пліч о пліч з чоловіками на фронті сьогодні боронять Україну.
Так, нещодавно в оперативному командуванні «Північ» розповіли про молоду дівчину-військову, яка вже встигла стати командиром механізованого взводу.
Замість архітектури військова наука
У цивільному житті Олександру, скоріш за все, чекала б професія архітектора-будівельника, чи дизайнера. Саме за такою спеціальністю вона здобула освіту. Але молода дівчина вирішила інакше і у 2016 році підписала контракт на службу в Збройних силах України.
Військову кар’єру почала зі звання солдата, але твердо вирішила стати офіцером. Навчальній центр Ярослава Мудрого, курси, військова кафедра. Крок за кроком вона наближалася до мети. Прийшов час – відправилась по ротації у зону проведення операції Об’єднаних сил на Донбасі. Була у Мар’їнці та Красногорівці.
Так, і виросла з рядового до молодшого лейтенанта та командира взводу. Олександра каже, хоч її посада більше типова для чоловіків, це їй жодним чином не заважає професійно виконувати свої обовязки.
Війну зустріла у Чернігові
Війну Олександра зустріла в повній бойовій готовності. В ту ніч, вона не спала, разом з іншими офіцерами вони якраз готували особовий склад та відпрацьовували робочі карти.
На початку російського вторгнення її підрозділ тримав оборонні позиції біля супермаркету «Епіцентр» у Чернігові. Які далі поступали накази і в яких боях приймала участь, молодший лейтенант не розповідає. Але вочевидь, це були непрості тижні. Адже весь березень Чернігів знаходився під постійними обстрілами. Росіяни декілька раз намагалися прорвати оборону і захопити місто.
Воюють ради простих людей
В ті дні, за словами Олександри, більш за все її та інших військових вразили прості українці. Згадує випадок, коли намагалася попередити двох місцевих мешканців – дідуся з бабусею – про загрозу ракетного удару, а ті все одно бігли до бійців – несли їм поїсти варену картоплю. Або жіночка в Чернігові, яка прямо під час руху БМП намагалася закинути хлопцям буханку хліба.
Саме заради таких людей, вони, в першу чергу, і воюють, каже Олександра.
В той самий час, вона не може зрозуміти, як у 21-му столітті досі може існувати така жорстокість та людоненависництво, які несе з собою росія. За її словами, після тих жахів, що робили і роблять російські окупанти на загарбаних територіях, їх можна вважати лише жорстокими нелюдами, яким не має місця в сучасному світі.
Тим часом українські віїни, каже Олександра, це приклад незламності та відваги.
І бодай які випробування та втрати не принесла війна, українці мають бути людяними один до одного, додає молодший лейтенант. Та разом з тим нам всім треба зробити все, аби не допустити більше ніколи знов російського вторгнення в Україну.