Чернігівська область увійшла в сучасну українську історію як місце, де відбувся один з найперших найпомітніших соціальних протестів на території УРСР. Він отримав назву “Ковбасна революція” та був направлений проти радянського режиму, що доживав свої останні дні. Більш детально про цю подію, у нашому матеріалі, на сайті yes-chernigiv.
“М’ясна” Волга
Це були у передріздвяні дні 1990 року і, відверто кажучи, ніщо в Чернігові не передвіщало майбутніх буремних подій. Але 6 січня сталося ДТП між приватним “Жигулі” та “службовою” “Волгою”, що обслуговувала місцевий партапарат. І ця рядова подія змінила все.
Від удару багажник “Волги” відчинився і люди, що були поруч побачили, що він доверху закладений дефіцитними продуктами: копченими ковбасами, шинкою, пляшками з імпортним коньяком та іншими делікатесами. Нагадаємо, що все це відбувалося в той час, коли звичайні громадяни стояли годинами в чергах за самим необхідним, а полиці магазинів зазвичай були пусті. Не дивно, що у людей від побаченого, як кажуть, потемніло в очах — “Волга” була в ту ж хвилину перевернута і використана як трибуна для мітингу.
Потім, машину потягнули по всьому місту, походу діла збираючи на акцію нових людей. Так “Волга” з розгніваними чернігівцями опинилася на Красної площі, де у цей день акція фінішувала, а мітингувальники розійшлися по домівках, але сама історія і не думала на цьому закінчуватись.
Перший камінь, що передував лавині
На наступний день протест знову ожив та зібрав понад десять тисяч осіб. Основні події відбувалися біля обкому комуністичної партії, де люди виступали з вимогами негайних змін. Що стосується самої назви, яка увійшла в історію — кажуть, що “Ковбасною революцією”, ці події назвали, через одного з протестувальників, який стояв з плакатом: “Хто з’їв мою ковбасу?”
Що було далі? Хвилю народного обурення очолив опозиційний “Народний рух за перебудову”, під егідою якого з’явилася офіційна резолюція від мешканців місті з вимогами до місцевої влади. Загалом документ містив 18 пунктів, де головними були: відставки бюро обкому області та головного редактора “Деснянської правди” І Музиченка, який займав відверто провладну позицію, передачу “обкомівського” готелю “Придеснянський” у власність міста. Крім того, громада наголошувала на скасуванні 6-ї статті Конституції СРСР, про виключну роль Комуністичної партії у державотворенні, вимагала свободи слова, публічності та підзвітності влади.
Далі “чернігівський” протест набув ще більшого розмаху та став резонансною подією на теренах Радянського Союзу. Подібні “революції” відбулися у багатьох містах країни. У самому Чернігові партійні керівники, налякані перспективою стихійних безладів, звернулась до лідерів опозиції, з проханням перемістити акцію на стадіон ім. Ю. Гагаріна.
Голова Чернігівської крайової організації Руху, Валерій Сарана, підтвердив факт звернення та розповів, що прохання мало сенс, оскільки були можливі провокації. Завдяки довірі до опозиції, більшість протестантів без суперечок перемістились на стадіон
Наслідки протестів
Оглядаючись на подальші події, можемо зауважити, що “Ковбасна революція” 1990 р., у Чернігові, мала неабияке значення і призвела до суттєвих змін, у першу чергу у свідомості людей.
Чернігівські протести обговорювались у ЗМІ, радіо та на політичному рівні. Як наслідок, змінилось обласне та місцеве керівництво партії, посилився вплив опозиції, хоча багато вимог резолюції, так і залишились на папері.
Згодом, експерти та історики приділяли значну увагу “Ковбасній революції” в утворенні сучасної української держави.
Люди на думку політологів, зрозуміли що, разом вони сильні, та можуть чогось добитися. У партійних чиновників можливо і були думки задушити протести в зачатку, але щось їх зупинило, а потім події набули такого розмаху та розголосу, що вже й годі було мріяти про силовий варіант розв’язання проблеми.
Головним наслідком “революції” стала зміна політичного керівництва області на молодше та більш прогресивне. Діячі, яким було 40 років, замінили пенсіонерів, які б інакше нізащо не пішли б у відставку
Також дуже важливо, що зміни стались напередодні виборів у Верховну раду. Це допомогло демократичними методами провести в парламент кандидатів від опозиції, яких компартія не хотіла там бачити. Зазначимо, що згодом деякі цих парламентаріїв брали активну участь у підготовці базових документів для проголошення незалежності України. Наприклад, народний депутат від Чернігівщини Тетяна Яхеєва була одним з авторів економічної частини про повний суверенітет держави.
“ДЗВІН” ДЗВЕНІВ І БУДИВ
Не менш важливою подією у цей час для українського відродження став і культурологічний похід по Україні під назвою “Дзвін – 90”. Похід відбувся за ініціативою української діаспори у 1990 році, територією Чернігівської, Сумської та Полтавської області. Процес був призначений для пробудження національної свідомості українців, та нагадування їм про декларацію щодо суверенітету та незалежності України. Організаторами “Дзвону-90” на Чернігівщині були місцеві осередки Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка та Народного Руху України.
“Дзвін-90” проходив з дозволу комуністичної влади, яка вже в той час не наважувалась йти публічно проти популярних опозиційних політиків. Однак, це не заважало їм влаштувати в деяких населених пунктах приховані провокації. Так, в райцентрі Борзна, людей лякали “бандерівцями”, що прийдуть й заберуть у них православні храми.
Слід сказати, що населення Чернігівщини на початку 90-х, у свої переважній більшості, залишалося прихильним до опозиції, тому такі дії не отримали підтримки.
Через рік, в честь першої річниці прийняття декларації про незалежність України, відбувся ще один схожий “похід” під назвою “Козацькими шляхами”. На Чернігівщині його маршрут проходив через Батурин і Новгород Сіверський.
Ці заходи очевидно не були даремні. Сьогодні історики впевнені, що саме вони багато в чому забезпечили високий рівень підтримки незалежності України у регіоні — де за самостійність проголосувало близько 93% населення.
Що було потім?
Загалом Україна пережила 4 справжні революції, дві до отримання незалежності, та дві після. Згадуючи студентський “Протест на граніті”, який відбувся всього за кілька місяців до “Ковбасної революції”, можна провести аналогію між цими подіями. Їх схожість прослідковується як у вимогах, так і в наслідках, які стала передвісниками незалежності.
Врешті Україна отримала бажане, але що було далі? Змінювалися президенти, прем’єр-міністри, але країна, яка не була обділена матеріальним та людськими ресурсами, не ставала сильнішою, а матеріальний стан її громадян з кожним роком тільки погіршувався. Це спричиняло нові й нові протести, аж поки не відбулася “Помаранчева революція”, на яку покладалися великі надії.
На жаль, не сталося як гадалося, і через 10 років Україна вступила в нову фазу своєї історії, яка почалася з “Євромайдану”, у листопаді 2013 р. та отримала згодом назву “Революція гідності”.
Загалом же шлях розвитку, який пройшла українська нація за останні десятиліття можна схарактеризувати як, “бажання їсти, потім говорити, а в кінці, що дається найважче, вільно думати та вільно жити”.
Як показав час, бажання людей захищати свій дім та країну зіграли вирішальну роль в тому, що Україна вистояла як держава і після повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 р. Якою буде майбутнє країни після війни покаже час, але вже ясно одне, Росії в ньому більше не буде.