Валентин Васильович Мельничук керував Черніговом із жовтня 1990 по травень 1992 року. На початку його каденції СРСР дихав на ладан, а наприкінці – такої держави вже не існувало. Зате Україна відновила свою незалежність і почала ставати на ноги. Валентин Васильович тоді власноруч встановив синьо-жовтий прапор на даху Чернігівської міської ради. І, незважаючи на політичні та економічні труднощі, робив все, щоб життя в Чернігові було комфортним. При тому, що Валентин Васильович не корінний чернігівець. Звідки ж ексмер Чернігова та який шлях він пройшов до того, як очолив місто? Більше на yes-chernigiv.com.ua.
Дитинство Валентина Мельничука
Народжений 26 жовтня 1947 року, Валентин Васильович провів своє дитинство в Бердичеві, Житомирської області. Його батько Василь Миколайович відслужив кадровим офіцером у радянській армії під час Другої світової війни, внаслідок чого отримав серйозні поранення. Адаптувавшись до нового життя, він заочно здобув освіту журналіста й почав працювати за спеціальністю. Проте через стан здоров’я змінив рід діяльності: став директором школи. Мати Леоніда Андріївна також працювала в освітній сфері, а саме класним керівником та вчителькою початкових класів. Вона багато часу проводила за роботою, навіть вдома до ночі перевіряла зошити.
Дім Валентина Васильовича Мельничука розташовувався неподалік заводу “Прогрес”. Тому Хлопець з дитинства бачив як тяжко дорослі працюють, щоб забезпечити свої сім’ї. І, попри старання Василя Миколайовича та Леоніди Андріївни, їм часто не вистачало грошей. У житті Валентина Васильовича навіть був період, коли він взувався тільки у школу, а так ходив босоніж. Разом з тим, він залишався активною та життєрадісною дитиною. Гуляв із друзями у дворі, ходив у кіно, займався спортом. Валентину Васильовичу подобалось грати у футбол, волейбол, баскетбол, а також танцювати. Він був різнобічно розвиненим і батьки підтримували його в цьому.
У семирічному віці Валентин Васильович Мельничук став старшим братом. Йому довелось слідкувати за меншим, адже батьки багато часу проводили на роботі. Він водив молодшого брата Євгенія у дитячий садок, потім у школу, робив з ним домашню роботу. І так тривало доти, поки Валентин Васильович не закінчив школу. Після восьмого класу він вступив до Професійного технічного училища в Бердичеві, щоб навчатись на електромонтера. Закінчивши цей заклад, Валентин Васильович працював за спеціальністю на заводі “Прогрес”. Невдовзі його призвали на службу. Й оскільки Валентина Васильовича знали як талановитого футболіста, його направили в місцеву спортивну роту. Він добре проявляв себе на змаганнях, але одного разу отримав серйозну травму. Після чого закінчив свою спортивну кар’єру й вирішив вступити до Чернігівського філіалу Київської політехніки.
Переїзд до Чернігова
З-поміж усіх міст України Валентин Васильович Мельничук обрав Чернігів, щоб здобути вищу освіту. Він зробив таке рішення, бо відвідував Чернігів на футбольних змаганнях. Місто сподобалось йому і недарма! Адже саме в Чернігові Валентин Васильович свою майбутню дружину – Людмилу Сергіївну. Коли він навчався на п’ятому курсі політехніки, пара одружилась і почала сумісне життя. Спочатку Валентин Васильович жив з Людмилою Сергіївною у домі її батьків, адже йому не вистачало коштів на власне житло. Тим часом Валентин Васильович збирав фінанси на нього.
На початку 1970-х років Валентин Васильович Мельничук працював на посаді молодшого наукового співробітника в науково-дослідному інституті машин для виробництва синтетичного волокна. У цій сфері він не міг заробити необхідну суму, тому друзі порадили йому перейти до виробничої. Виходячи з цього, у 1973 році Валентин Васильович влаштувався інженером в овочесушильний завод. Він залишався на цій посаді до 1979 року. Вона дозволила йому купити власний дім, проте з народженням доньки грошей стало не вистачати. Тоді Валентин Васильович влаштувався на посаду Головного інженера в Чернігівському пивзаводі “Десна”.
Робота міським головою Чернігова
У 1990 році Валентин Васильович Мельничук подав свою кандидатуру на посаду міського голови Чернігова й був обраний. На початку його каденції СРСР дихав на ладан, а наприкінці – такої держави вже не існувало. Зате Україна відновила свою незалежність і почала ставати на ноги. Валентин Васильович тоді власноруч встановив синьо-жовтий прапор на даху Чернігівської міської ради. І, незважаючи на політичні та економічні труднощі, робив все, щоб життя в Чернігові було комфортним.
Тривалий час Валентин Васильович Мельничук вважав, що за радянських часів “було краще”. Нібито соціалістичний уклад життя давав всім рівні можливості для розвитку. Подібним чином, на його думку, і радянська економіка мала більше переваг, ніж ринкова. Нібито через неї український бізнес у XXI столітті перетворився у “капіталізм з вовчим вищиром”. Тоді як за радянських часів “ми жили бідно, але радісно”, – говорив Валентин Васильович. Ці погляди ексмера Чернігова поєднувались з любов’ю до російської літератури. Він мав цілу колекцію: книги Сергія Єсеніна, Володимира Висоцького, Михайла Звездинського та інших.
Маючи такі погляди, Валентин Васильович Мельничук все одно долучився до становлення незалежної України з ринковою економікою. У 1992 році його каденція міського голови Чернігова дійшла кінця.