Кінець XVII – XVIII століття – важливий період для Чернігова. Це період розквіту культури та архітектури міста. Пов’язано це з тим, що наприкінці XVII століття Чернігів увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. Проте вже у 1782 році Гетьманат ліквідували і на території Чернігівщини російський уряд створив два намісництва: Чернігівське і Новгород-Сіверське. При цьому в регіоні зберігалися державно-козацькі традиції і прагнення до автономії, тому що, губернськими маршалами були українські патріоти, які продовжували поширювати ідеї Мазепи та не йшли на співпрацю з російським урядом. Одним із них був Андрій Полетика. Більше на yes-chernigiv.com.ua.
Біографія
Андрій Полетика народився близько 1741-1798 років. Його батько був бунчуковим товаришем. Його привілейованість дозволила йому швидко побудувати кар’єру та вже у 1787 році дістати чин надвірного радника. При цьому Андрій Полетика – це приклад людини, яка вела свою політичну діяльність, керуючись не власними інтересами, а захищаючи інтереси українського народу.
Політична діяльність
У 1785 році Полетика став чернігівським губерніяльним маршалом. Тоді на Лівобережній Україні було три видатних маршали, які захищали українську культуру від імперського впливу: Новгородсіверський маршал – Опанас Лобисевич, київський – Василь Капніст і чернігівський – Андрій Полетика.
Головну увагу під час правління Полетика приділяв важливій на той час справі – складанню дворянських реєстрів лівобережного українського шляхетства. Полетика обороняв права рядової шляхетської маси і вважав права шляхетства вищими за права російського дворянства. Це було досить сміливо і було проявом національно-державницької ідеї. Це було ще одним кроком до відродження української нації та держави.
Після себе Полетика залишив багато особистих листів, з яких можна зробити висновок, що Полетика насправді був дуже доброю людиною та його хвилювала доля народу. У листах до свого старшого брата він описував політичну реальність того часу. Його засмучувало, що більшість політиків «наслідують власні інтереси, а не суспільну користь», а також, що деякі його знайомі «намагаються ображати інших через свою крайню дурість». «Не ті часи, не ті люди, щоби думати про загальне благо», – ділився своїми переживаннями Полетика.
Полетика та його колеги Лобисевич і Капніст не довго протримались на постах. На жаль, в умовах російського панування українська реальність стала досить непростою. У 1787 році усі діячі покинули свій пост, тому що централістичні течії тоді посилилися в адміністрації Лівобережної України. Для Полетики це ускладнилося тим, що його політичні противники підставили його та розповсюдили плітки про те, що Полетика збирав гроші від дворян на свої поїздки до Петербурга по власних справах.
Незважаючи на те, що маршали покинули свої пости, вони продовжували свій супротив: Капніст разом з друзями-патріотами виїхав за кордон, щоб шукати допомогу від міжнародного суспільства в боротьбі проти Росії, а Лобисевич займався літературою та популяризацією української мови.
У 1797-1798 роках Полетика знову став маршалом, але згодом помер.
Андрій Полетика – приклад справжнього патріота, який не втратив голову від влади, а пам’ятав про свою місію та правильно користувався можливістю впливати на політичні процеси. У складні для держави часи він продовжував підтримувати українське шляхетство, приймаючи усі ризики. Ним керували високі моральні та етичні стандарти, а також прагнення до прозорої політичної діяльності. Мабуть, сучасним українським політикам варто звертатися до позитивних прикладів минулого та навчатися у них.