Вівторок, 19 Березня, 2024

Кадрова політика чи звичайний авантюризм: кому Зеленський довірив Чернігівську область?

Україна переживає незвичайні часи — десакралізація влади в країні досягла апогею, пише yes-chernigiv.com.ua. Здавалося б, треба радіти, такої свободи ми не знали починаючи з 91 року. Ось тільки співати осанну тим, хто влаштував це “свято демократії” не хочеться. Чому? Розповідаємо на прикладі Чернігівської області.

Коли кадри не вирішують нічого

Вірна прикмета великих змін на політичному барометрі країни — незвично смілива поведінка місцевих правителів,  що з великою долею ймовірності вказує, що нинішній “вітер свободи” дме непросто так і, ймовірно, нас незабаром чекає серйозна політична “буря”.

А передумов для цього більш ніж достатньо. Головна — мери великих міст, завдяки децентралізації стали фінансово самостійними, а важелів впливу на них у центральної влади, що слабне на очах, все менше — приструнити “нахаб” нікому. 

Глави обласних держадміністрацій тепер уже не та грізна сила, що була в епоху Кучми-Ющенка-Януковича, та й кадрова політика Банкової на цьому рівні викликає масу питань. В результаті країна все більше тяжіє до “феодальної роздробленості”. А це вкупі з війною та супутніми проблемами, може запросто обернутися політичною та економічною катастрофою. Особливо небезпечні подібні “ігри” в прикордонних з Росією областях, до яких відноситься й Чернігівщина.

Я тебе шаную, ти мене шануєш, ми з тобою шановні люди

Ця фраза Жванецького може запросто проілюструвати схему відносин чиновників на будь-якому рівні влади в Україні. Немає фактора “поваги”, нічого не працює. Нову людину, котра не має “ваги” (авторитету) у системі, не приймуть як рівну й неважливо, хто за нею стоїть. І не в останню чергу тому авантюристичні рішення Зеленського, при призначенні посадових осіб на відповідальні пости, наштовхуються на стіну нерозуміння на місцях. Президент, який сповідує принцип — “кухарка може керувати державою”, не враховує чинні реалії й призначає людей не тільки випадкових,  що не мають навичок управління, а й банально чужих. У результаті “державних людей” у “провінціях” не поважають, а розпорядження нових голів ОДА, очевидно, ігнорують. Далі, “Банкова” закономірно йде на поступки, відкликаючи своїх “намісників”. Не варто й говорити, як такі “проколи” позначаються на й так пошарпаному авторитеті центральної влади.

Хто не вчиться на своїх помилках, той ...

Хочеться сказати — дурень, але не можна, президент все-таки. Однак як назвати інакше дії гаранта, який з маніакальною завзятістю наступає на ті самі граблі? Одеська, Харківська, Дніпропетровська, Івано-Франківська область, туди були призначені випадкові люди, що закономірно не зуміли знайти спільну мову з мерами і великим бізнесом. В результаті їх довелося терміново міняти на інших. Тепер, очевидно, черга Чернігівщини.

Кого відправимо на Північ?

Дивлячись на “кадрові фінти” президента і Ко, створюється стійке відчуття, того, що, там, не усвідомлюють просту істину — у будь-яких дій є наслідки. А конкретно, посада   керівника області (навіть з сильно урізаними як на сьогодні повноваженнями) вимагає відповідної політичної ваги й ставити на це місце людини, за принципом: “і так піде” щонайменше безвідповідально. Чиновник такого рівня зобов’язаний бути досвідченим управлінцем, з відповідним послужним списком, як-не-як він представляє державу.

Виходячи з цього постулату й розглянемо призначення 29-річної пані Коваленко на пост голови Чернігівської обласної держадміністрації 15 жовтня 2020 року.

Чим відома Анна Коваленко?

Отже: Анна Коваленко у 2013 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого за фахом театрознавство. У 2017 році вступила до аспірантури Національної Академії державного управління при президентові України.

Працювала в 2008-13 рр. журналістом на радіо “Ера” і телеканалі “СТБ”, а також у 2009 р. була заступником директора по зв’язках з громадськістю у видавництві “Антиквар”.

У 2010 р. працювала в ТОВ “Асоціація Європейських Журналістів”.

У 2013-14 рр. Коваленко брала активну участь у Революції Гідності, була командиром жіночої сотні Майдану.

Після перемоги революції Анна — радник трьох міністрів оборони, радник міністра інформаційної політики.

У столичних політичних колах Коваленко вважається людиною близькою до Пашинського та Авакова.

Під час останніх парламентських виборів дівчина балотувалася від партії “Слуга народу” та прославилася в соцмережах одкровенням про “непереможне бажання прострелити ногу” … своїм однопартійцям Бужанському і Дубинському.

Відомо також що Коваленко свого часу активно лобіювала інтереси гендиректора “Укроборонпрому” Букіна,  який став згодом фігурантом великого корупційного скандалу.

З вересня 2019 року Ганна заступник глави Офісу президента, а потім заступник міністра розвитку громад і територій.

Незадовго до свого призначення керівником Чернігівської ОДА Коваленко вийшла заміж за головнокомандувача ЗСУ, 53-річного Руслана Хомчака.

Ось така біографія. Очевидно, що у 2014 р. дівчина “прикипіла” до влади, опинившись у потрібному місці й у потрібний час, що, загалом, не  злочин — риба шукає, де глибше, а людина, де краще. Ось, тільки цей послужний список жодним чином не пояснює її стрімкий кар’єрний стрибок з незначних посад при міністерствах до керівника складної у багатьох відносинах Чернігівської області. Втім, пояснює, якщо ввести в це “рівняння” президента-актора, чоловіка головнокомандувача або покровителя в особі міністра МВС. Тоді все стає на свої місця.

Чи варто очікувати якихось змін від цього призначення?

Очевидно, ні, й на це є ряд причин. Перша, для масштабних реформ у Коваленко недостатньо повноважень, друге, у неї немає підтримки у регіоні. Третє, у новопризначеного керівника області для великих справ просто немає часу. У 2021 році в Україні, дуже ймовірно, з’являться префекти, що автоматично анулює посаду глав облдержадміністрацій, тому всі плани чернігівського керівника ОДА так і залишаться на папері.

Що виграє в цьому випадку сама Коваленко? Ну, наприклад, у неї в резюме з’явиться новий пункт — “голова облдержадміністрації”, підвищиться особиста самооцінка … і на цьому напевно все. Про державні інтереси тут не йдеться.

На жаль, але саме так та з таким результатом сьогодні приймають більшість кадрових рішень в Україні, а ще гірше,  що кінця подібній політиці не видно.

.,.,.,.