Чернігів – одне з українських міст, яке найбільше постраждало від російського повномасштабного вторгнення. На Чернігівщині було зруйновано близько 3,5 тисяч будівель та 27 мостів і шляхопроводів. 80% зруйнованих будівель – це житлові будинки. Міністерство культури та інформаційної політики зафіксувало 38 воєнних злочинів росіян проти культурної спадщини Чернігівщини станом на 27 травня 2022 року. Так, регіон і місто неймовірно постраждали, але все ж таки залишились незалежними завдяки нашим відважним військовим. В цій статті ми згадаємо, як відбувалася битва за Чернігів. Більше на yes-chernigiv.com.ua.
Як все починалося?
Російські військові планували, що Чернігівщина стане своєрідними «воротами» до Києва. Вони планували дібратися до столиці шляхом Нові Яриловичі – Чернігів – Київ. Чернігів мав би відігравати роль логістичного центру, звідки через Десну росіяни перенаправляли би боєприпаси. Спільними зусиллями військових та волонтерів українцям вдалося зламати плани ворога.
Першими постраждалими на Чернігівщині стали прикордонники у селі Дніпровське на кордоні з Білоруссю. Постраждалих прикордонників евакуювали, а інші залишились, щоб підірвати міст через Дніпро. Це завадило росіянам переправитись через річку.
На Чернігівщину направили угрупування «Центр». До обіду 24 лютого російські війська зайшли в Семенівку, Седнів, Городню, Новгород-Сіверський. Військові розповіли, що найбільша колонна військової техніки розтяглася на 34 км. Тоді українська сторона не мала достатньо сил, щоб зупинити росіян на кордоні. Було вирішено направити всі ресурси на оборону Чернігова. Коли росіяни підходили до мостів, українська армія підірвала їх, перенаправляючи ворога у потрібному напрямку. Потім на болотах і в полях було легко дістати ворога.
Тоді на чернігівському напрямку Україну обороняли 1-ша танкова та 58-ма мотопіхотна бригади, частини ОК «Північ», Нацгвардії, а також поліція, прикордонники, КОРД та Тероборона.
За 15 км від Чернігова 24 лютого армія України знищила дві передові колони росіян. Це призупинило наступ та подарувало час для формування подальшої оборони.
Оборона «Висоти»
Також 24 лютого українська сторона зайняла висоту поблизу Новоселівки, щоб стримувати наступ. Це місцевість уздовж траси, на якій розтяглися пагорби. Вдень 24 лютого тут відбувся контактний бій з російською розвідкою.
Бої тривали до кінця березня. Якби росіянам вдалося зайняти пагорби, то весь Чернігів був би для них «як на долоні». Упродовж місяця на пагорбах було знищено близько 700 росіян, більше 30 броньованих машин та багато іншої військової техніки. На жаль, загинуло близько 100 українців.
Як боролося цивільне населення
Російська влада була переконана, що жителі Чернігівщини мають проросійські настрої, але це не так. З самого початку цивільне населення об’єдналося проти російського наступу. Хтось займався волонтерською діяльністю та допомагав постраждалим, а хтось беззбройним виходив проти ворожих танків. Наприклад, Сергій з Бахмача, який намагався зупинити танк за допомогою велосипеда. В мережі можна знайти безліч відео, як чоловіки намагалися зупинити російський наступ.
Жителі області були готові до вуличних боїв, а також повідомляли армії про розташування російської армії. Тисячі чоловіків йшли до військкомату.
«Спарта»
Чернігівською «Спартою» стала автомобільна розв’язка на Київ та Чернігів біля села Киїнка. Цю позицію утримували військові Чернігівського обласного центру комплектування. Вони мали заблокувати доступ ворогам до Чернігова і столиці. Вороги щодня обстрілювали «Спарту». Завдяки обороні «Спарти» ворогам доводилося виїжджати на другорядні дороги, де їх також зустрічала українська артилерія.
Оборона Чернігова
Чернігів оточили майже з усіх сторін. Єдиним місцем, до якого був доступ, залишилося село Количівка, куди можна було добратися мостом. Цим мостом евакуювали цивільним та привозили гуманітарну допомогу з Києва.
9 березня відбувся один з найважливіших боїв за місто. Росіяни отримали відсіч у Количівці та прийнялися штурмувати сусідню Лукашівку, яка після цього потрапила в тимчасову окупацію. Саме з Лукашівки росіяни обстрілювали евакуаційні колони. Лукашівка була оточена полями, тому наша армія активно обстрілювала ворога.
Критичним моментом для Чернігова стало знищення останнього мосту через Десну. Тоді місто опинилося на межі гуманітарної кризи. Найнеобхідніше відправляли човнами, але запаси продовольства та ліків були вичерпані. У Чернігові не було води, електроенергії, тепла та газопостачання. Деякі люди намагалися виїжджати під обстрілами, їхні розстріляні автівки досить стоять у полях.
Наприкінці березня стало зрозуміло, що Чернігів вистояв, відтягнувши на себе значні сили російської армії, завдяки чому вона не дійшла до Києва. 28 березня російська армія почала відступати, а вже 2 квітня вийшла за державний кордон.
6 березня 2023 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв Чернігову відзнаку «Місто-герой України». Ми вдячні усім, хто був причасний до боротьби за незалежність нашого регіону.