Чернігів – місто, яке вистояло, незважаючи на жорстокість деяких режимів. Чернігів сильно постраждав на початку повномасштабної війни у 2022 році. Не менше місто постраждало під час німецької окупації. За час окупації було вбито 52453 жителів Чернігова і полонених солдат. 695 людей вивезли на примусові роботи до Німеччини. Місто було сильно зруйновано. Про життя Чернігова під час окупації читайте в нашому матеріалі. Після деокупації Чернігів був не в найкращому стані, було ще багато кризових ситуацій. З часом місто відновили та реконструювали за генеральним планом. У цій статті ми згадаємо, що відбувалося у місті у післявоєнні роки. Більше на yes-chernigiv.com.ua.
Деокупація Чернігова та незаконна мобілізація
Червона армія вигнала німецькі війська у вересні 1943 року ціною 20 тисяч загиблих воїнів. І це лише офіційні радянські дані. Водночас в області пройшла незаконна та жорстока мобілізація. Чоловіків різного віку та з різним станом здоров’я відправили на фронт. Їх відправили майже без зброї, без амуніції та військової підготовки. Більша частина мобілізованих загинула у боях на Гомельському напрямі та у битві за Дніпро.
За радянськими даними з Чернігівської області після деокупації було мобілізовано 167 тисяч осіб. Всього на фронті німецько-радянської війни загинуло 134,5 тисячі уродженців Чернігівської області. Скільки з них було вбито, ув’язнено або розстріляно за сталінськими наказами – невідомо.
За версіями деяких істориків, логіка цієї незаконної мобілізації була наступною: усі, хто перебував в німецькій окупації, мали змити свої «гріхи» кров’ю. Відомо, що після війни ставлення до людей, які проживали в окупації, було поганим у Радянському союзі. Навіть при влаштуванні на роботу багато де питали: «Чи перебували ви у місцях, які були окуповані?». Від відповіді залежала подальша доля людини.
Відновлення міста
Поки чоловіки були на фронті, відбудовою Чернігова займалися жінки та підлітки. Роботи було багато: зруйноване місто потрібно було очистити від уламків та зруйнованих фундаментів, бруду, будівельного сміття. Потрібно було прокласти нові вулиці та алеї і підготувати майданчики для будівництва. Жінки виходили на вулиці з гаслом: «Не менше 25 годин щомісячно працювати на відбудову міста поверх основної роботи». У лютому 1944 було визначено 44 об’єкти відбудови першочергового значення. Серед них була електростанція, ТЕЦ, водогін, водонасосна станція, фабрика первинної обробки вовни, кінотеатр імені Щорса, житлові та адміністративні будинки. Робітниці підприємств та домогосподарки, студенти та школярі працювали на будівництві. Багато хто освоїв професії малярів, штукатурів або теслярів.
22 лютого 1946 року підписали постанову «Про відбудову Чернігова» та затвердили план відбудови на 1946-1950-ті роки. Проте робота по відбудові тривала до 60-х.
Також відбудовою Чернігова займалися військовополонені німці. Спочатку їх залучали до дрібної роботи по розбору завалів та прибиранню. Після підписання постанови їх залучили до будівництва.
За спогадами одного такого військовополоненого солдата дивізії СС Галичина Романа Висоцького, німці працювали за жахливих умов. Харчування було таким, що було важко дотягнути до наступного дня, особливо при високих фізичних навантаженнях. Ті, хто вижив на будівництві, відправився додому після закінчення будівництва, але багато полонених померли від голоду та втоми. Праця була важка також тому, що не було спеціального обладнання. До того ж німці постійно зіштовхувалися з жахливим ставленням зі сторони жителів міста та зі сторони червоноармійців, які повернулися з війни.
Отже, відбудова Чернігова після німецької окупації – це ще одна сумна сторінка в історії міста.