Влітку 1917 р. “романтичний” період лютневої революції на Чернігівщині остаточно добіг кінця, а економічне становище та громадсько-політична ситуація набула нових рис. Це був перший етап становлення УНР, коли в суспільстві жваво обговорювали ідею автономності та повної самостійності. Основними причинами дискусії було, з одної сторони бажання відгородитися від бід, що породили російська революція, а з іншого, сподівання, що національна держава розв’яже кричущі соціальні проблеми та покращить становище низів.
У цей час М. Грушевський писав, що “велика хвиля визволення поставила перед українським народом великі завдання — забезпечити волю України, відновити систему народовладдя. Це велике діло, якого не було з часів Хмельницького, і його не можна упустити”.
Зазначимо, що у Чернігівській губернії було немало людей, які поділяли думку голови Української Центральної Ради.
В цій статті, на сайті yes-chernigiv, ми розповімо, як проявив себе в цей час місцевий Український національно-визвольний рух, хто його підтримував та хто йому протистояв у суспільстві.
Чернігівський ТУП та Українські збори
Треба зауважити, що Чернігівська губернія, ще задовго до буремних подій 1917 р. вважалася за потужний осередок національного руху, який досить чітко розділився на три основні напрямки: радикальний, ліберальний та національний. У самому Чернігові та регіоні активно діяли суспільно-політичні організації — “Громада”, “Просвіта” та Товариство українських поступовців (ТУП).
Історична довідка: ТУП — напівлегальна політична та громадська організація, заснована у 1908 р. що об’єднувала українців у Російській імперії. Під час Української революції члени ТУП посідали ключові пости в Центральній Раді.
У березні 1917 року рада ТУП закликала своїх прихильників підтримати новий державний лад, який еволюційної мав привести до незалежності України. В оприлюдненому організацією документі також зазначалась необхідність тотальної українізації, в першу чергу у сфері освіти, ЗМІ та загальної просвітницької діяльності. 18 березня у Чернігові, у залі міської думи, під егідою місцевого осередку ТУП, відбулися українські збори, але людей було так багато, що організатори були вимушені перенести дійство в інше приміщення, а саме в будинок Чернігівського дворянського зібрання.
Після виступу хору О. Приходька, який виконав “Заповіт” та “Український національний гімн”, відомий політик та суспільний діяч А. Верзілов привітав усіх присутніх. Головою зборів обрали Іллю Людвиговича Шрага, якого Верзілов у своїй промові назвав “найкращим сином України”..
Українські збори ухвалили вимоги про автономію України в складі федеративної Російської республіки, підтримали ідею створення національного війська, шкіл, та викладання українською мовою предметів у навчальних закладах Чернігова.
Відмітимо, що крім Чернігова, водночас подібні збори відбулися в Конотопі, Городні, Борзні. Загалом же, український національний рух у Чернігові та губернії активно розвивався та у своїх діях повністю орієнтувався на Київ, узгоджуючи всі свої заходи з керівництвом Центральної Ради.
Історична довідка: І.Л. Шраг (1847-1919 рр.), уродженець м. Седнєв — громадський, культурний та політичний діяч, депутат I Державної думи, член Української Центральної Ради від Чернігівської губернії та ідеолог чернігівської “Просвіти”. За часів УНР Ілля Шраг міг стати навіть прем’єр-міністром, але відмовився від посади через поганий стан здоров’я. Помер Ілля Шраг у 1919 р., в Чернігові, знаходячись під домашнім арештом більшовиків
Перший національний з’їзд у Чернігові
14 квітня 1917 р. лідер українського національного руху у Чернігові І. Шраг отримав повідомлення від УЦР, за підписом М.Грушевського, з вимогою “якнайшвидше скликати губернський український з’їзд, для організації губернської національної ради та для остаточного затвердження чи переобрання місцевих членів УЦР.
Отримавши інструкцію, у Чернігові одразу узялися до підготовки з’їзду, який відкрився 8 червня 1917 р. Його хід був детально відображений на сторінках “Черниговской земской газеты”, а пізніше в брошурі, яка вийшла на основі цих матеріалів.
Що ухвалив з’їзд? Головним підсумком дебатів стала резолюція, у якій були зазначено, що “організація українців зобов’язана захищати суспільно-політичні права української людності, здійснювати автономний лад та виконувати постанови Центральної ради”. Заради цієї цілі організація має докласти зусиль для об’єднання українців у губернії, вертикаль влади в яких будуть представляти — селянські, волосні, міські та повітові ради.
Базовим ідеологічним принципом об’єднання українців залишався принцип отримання автономії у складі Російської Федеративної республіки.З’їзд також обрав одного представника від губернії до ЦУР та 5-х представників до губернської української ради.
В загальному ж Чернігівський з’їзд продемонстрував значний потенціал українства в регіоні, висвітлив позитивну роль селянства у національній революції.
Одночасно з закінченням з’їзду, у Києві було прийнято та проголошено I Універсал Центральної Ради. “Чернігівська земська газета” відмітила цю подію редакційною статтею на українській та російській мовах, в якій було зазначено, що прийнятий ЦУР документ — це важливий крок українського народу “проти централізму та стіни, що стоїть на шляху до волі.”
Примітка: I Універсал ЦУР (повна назва документа: “Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого”) проголосив автономію України у складі Російської Федеративної республіки.
Союзники та противники
Після проголошення автономії ставлення до Центральної Ради, як до вищого керівного органу автономії, на Чернігівщині формувалося складно, але загалом позитивно. Безумовно, були тут і відверті противники ЦУР та самої ідеї автономії, але влітку 1917 р. їх кількість ще не була критичною. Що стосується загального перебігу подій в той час, той його можна схарактеризувати як зигзагоподібний та непередбачуваний.
Треба взяти до уваги, що політичне життя у губернії багато в чому не вписувалося в загальновідомий з історії “трикутник: “Тимчасовий уряд — ЦУР — більшовики” і нагадувало швидше “багатогранник”, де було присутньо багато партій та громадських організацій, часто з діаметрально-протилежними поглядами на наявний стан справ.
Так, велику політичну вагу на Чернігівщині мали єврейські та польські партії, у яких переважно були дружні стосунки з місцевими політичними діячами й вони з симпатією ставились до ідеї незалежності України.
Мало того, на виборах до міської думи поляки та українці йшли одним списком, а на українську вічі 4 серпня, на якому поляки повністю підтримали ідею автономії України, взагалі відбулося братання цих політичних сил.
Своєю чергою, на тлі цих в цілому позитивних відносин, дисонансом виглядали стосунки українців з представниками російських партій, адже лише незначна частина їх членів позитивно віднеслася до засад I Універсали та підтримали проголошення автономності України. У переважній більшості російські “демократи” не визнавали як політичну гілку українського соціалізму, так і саму українську історію, відмовляючи їй в праві на існування.
Більшовики та осінь 1917 року
Що стосується ставлення до більшовиків, то тривалий час в губернії їх ідеї мали мінімальну підтримку серед населення, самі представники партії не користувалися повагою та прихильністю чернігівців, і їх досить рідко обирали в керівні органи влади.
Лише події осені 1917 р., які стали переломним моментом в історії української революції, та суттєво загострили політичну та економічну ситуацію в державі, збільшили кількість прихильників більшовиків у регіоні. Насамперед це стосується північної частини губернії. При цьому одночасно збільшилася й кількість їх противників на решті території Чернігівщини.
Загалом же у суспільстві в цей період відбувалася тотальна поляризація думок та оцінок наявної ситуації, і скоро стало зрозуміло, що мирно та демократично цей конфлікт навряд чи вирішиться.