Радянсько-німецька війна 1941- 1945 рр. не обмежувалася бойовими діями між регулярними частинами військ. Запекла боротьба йшла й на окупованих німцями територіях, де діяло підпілля та партизанські загони.
В цій статті, на сайті yes-chernigiv, ми розповімо про становлення партизанського руху на Чернігівщині, з чого він починався та як вплинув на процес визволення регіону.
Початок партизанського руху: успіхи та невдачі
Перші партизанські загони у Чернігівській області формувалися на основі бійців, так званих, винищувальних загонів. Так було в Грем’яцькому, Корюківському, Носівському та інших районах краю. Що стосується базової підготовки майбутніх партизанів, тут суттєву поміч надало командування Південно-Західного фронту. За його підтримки було створено диверсійну школу, де готували командирів загонів та підривників.
Ці заходи досить швидко дали результат. Вже в останніх числах вересня 1941 р. Совінформбюро повідомило, що партизани Чернігівщини за короткий час завдали відчутних втрат окремим з’єднанням ворога. У зведенні згадувався Городнянській район, де був підірваний ешелон зі зброєю та військовими, а також Корюківка, Дроздівці, Тупичев, Добрянка, де відбулися локальні бойові дії.
Одночасно, не все в організації спротиву йшло, як планувалося. Через швидкий і потужний наступ ворога формування партизанських загонів часто зривалося, а їх бійці були вимушені відходити разом з частинами Червоної Армії на Схід. Давалася також взнаки й відсутність досвіду в конспірації та нестача зброї, що призводило до численних жертв.
Від загонів до партизанських з’єднань
В другій половині листопада 1941 р. обласний чернігівський партизанський загін було підсилено Корюківським, Холминським, Перелюбським та Рейментарівським загонами. Це військове з’єднання очолив Олексій Федоров.
Партизани Федорова упродовж 4-х місяців фактично тримали під контролем територію Корюківського та Холминського районів. А після того, як німці кинули проти них регулярні частини військ та почали нищити навколишні села, “федорівці” відійшли в єлінські ліси (с. Єліно. Щорський р-н, зараз Новгород-Сіверський).Там вони налагодили зв’язок зі штабом Південно-Західного фронту і стали приймати транспортні літаки зі зброєю та боєприпасами, в яких мали велику потребу.
Разом зі зброєю до партизанів направляли й інструкторів, які їх вчили влучно стріляти, орієнтуватися на місцевості, закладати вибухівку тощо. Завдяки цьому було проведено кілька вдалих операцій проти потужних німецьких гарнізонів та створено диверсійно-підривні групи, які успішно діяли на залізничних магістралях Київ-Ніжин, Гомель-Бахмач, Гомель-Новозибків.
Окремо треба сказати про допомогу спротиву та боротьбу з фашистами місцевих жителів. Так, с. Єліно кілька місяців самостійно тримало кругову оборону, не пускаючи ворога на територію населеного пункту. Здолати опір селян німці змогли лише після того, як авіація почала бомбардування Єліно і фактично знищила його.
Історична довідка: Олексій Федоров (1901-1989 рр.) генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу, партійний та державний функціонер. Під час війни 1941-1945 рр. керував Чернігівсько-Волинським партизанським з’єднанням, яке налічувало понад 5 тис. бійців. Після 1943 р. загони Федорова перебазувалися на Волинь, де брали участь у військових операціях проти німців та бойових частин УПА.
Партизанський рух на Чернігівщині в 1942-43 роках
Завдяки грамотному плануванню військових операцій та вдалим рейдам на території Чернігівщини, Брянщини та Білорусі, партизани у своїх діях випереджали німців, які не встигали реагувати на численні, масштабні диверсії.
Партизанський рух в 1942 р. набирав обертів. З’явилися нові загони на Новгород-Сіверщині, в Семенівському та інших районах.
Наприкінці березня обласний загін з боями вирвався з оточення та перебазувався на Новгород-Сіверщину. В липні 1942 р. в Рейментарівських лісах було сформовано обласне партизанське з’єднання загальною кількістю у 1200 осіб. Під час рейду по Гомельській області в його склад увійшло ще декілька загонів місцевих партизан. Очолював боротьбу з фашистами в області підпільний обком і близько двох десятків райкомів.
Після передислокації загонів Федорова на Волинь, на Чернігівщині було створено нове партизанське з’єднання під керівництвом М. Попудренка.
Історична довідка: Микола Попудренко (1906-1943 рр.) партійний український діяч. Під час німецько-радянської війни був секретарем Чернігівського підпільного обкому та одним з організаторів місцевого партизанського руху. Загинув в липні 1943 р. на Брянщині, де й похований.
Крім з’єднання Попудренка, на території області діяло ще декілька аналогічних бойових частин —“За Батьківщину”, ім. М. Коцюбинського, ім. М. Щорса.
Звільнення Чернігівщини та бої на Волині
Переломним у цій війні став 1943 р., коли Червона Армія почала вдало контратакувати та звільняти окуповані території, а німці втратили бойову ініціативу. Чернігівські партизани надавали активну допомогу регулярним військам, як в самій області, так і за її межами.
Так, у вересні загони з’єднання “за Батьківщину” та ім. М. Коцюбинського блокували переправи через Дніпро та Прип’ять і утримували ці об’єкти до підходу основних частин 60-ї армії.
В загальному ж, в цей період, в межиріччі Дніпра, Десни, Прип’яті та Сожі діяло близько 12 тис. партизанів, зусилля яких були насамперед націлені на звільнення Київської, Чернігівської та Гомельської областей.
Зауважимо також, що відступ німців за межі регіону для переважної більшості цих бійців не означав кінець війни. Вже навесні 1943 р. передові загони чернігівських партизанів форсували Дніпро та перейшли на Правобережну Україну, де нищили ворожі гарнізони та комунікації.
Літом 1943 р. партизанський рух активізувався на Волині. Вище військове керівництво поставило перед бійцями опору завдання — вивести з ладу Ковельський залізничний вузол. Місцеве населення масово підтримувало партизанів, внаслідок чого у них не бракувало розвідінформації та поповнення резерву живої сили. У результаті було сформовано Чернігівсько-Волинське угрупування, чисельністю 6 тис. осіб. В червні 1943 р. воно отримало статус військової частини з номером 0015.
Основним місцем базування нового партизанського з’єднання стала територія між річками Стохода та Стиря, які були природним, оборонним рубежем. Штаб та інші установи військової частини знаходилися у с. Лобному. Окремі загони дислокувалися в місцях, де було зручно контролювати основні транспортні лінії між Ковелем та Володимир-Волинським, залізницю Ковель-Брест і Брест-Пінськ, магістраль Ковель-Сарни.
На цей момент, відповідно до поставленого завдання, змінилася й стратегія ведення бойових дій партизанами. Вони відмовилися від регулярних рейдів і діяли переважно в межах Ковельського залізничного вузла.
Скупі цифри статистики промовисто говорять про розмах тієї боротьби. З 7 липня 1943 р. до початку серпня було підірвано 65 ешелонів, а з 1 по 10 серпня, ще 58. 1 вересня штаб партизанського з’єднання відправив донесення в Центр, в якому було вказано, що залізничні магістралі Брест-Пінськ, Ковель-Сарни, Ковель-Брест повністю виведені з ладу, а Ковель-Харків і Ковель-Рівне частково.
Попереду на партизанів Чернігівсько-Волинського з’єднання чекав кривавий та багато в чому невиправданий наступ на Ковель, але це тема для окремої історії.