Напевно не буде великою таємницею, якщо сказати, що початок німецько-радянської війни 1941-1945 рр. для Червоної армії склався вкрай невдало, навіть катастрофічно. Війська Вермахту стрімко наступали на декількох напрямках одночасно, беручі в оточення та знищуючи частини радянських військ, які намагалися їм чинити опір.
Таким чином, менше ніж за 3 місяці після початку війни, 9 вересня 1941 р., Чернігів опинився під контролем загарбників, на довгих два роки.
В цій статті, на сайті yes-chernigiv ми розповімо, як обороняли Чернігів від фашистів, і якими були наслідки війни для міста та області.
Найстрашніший день в історії Чернігова
Після успішної, але важкої операції під Смоленськом, військове керівництво Германії постало перед вибором, що робити далі — кинути всі сили на столицю України чи продовжити наступ на Москву. Гітлер схилявся до першого варіанту. Згідно з планом Вермахту, передбачалося завдати два зустрічних удари, за сторони Смоленська в південному напрямку, та з Кременчука, в північному.
Основною ціллю цієї операції було знищення Південно-Західного фронту радянських військ та захоплення Києва. При цьому велике значення німці приділяли оточенню армії генерал-майора Попова, яка в останні дні серпня 1941 р. займала лінію оборони між Дніпром та Десною.
Саме тут і вирішувалася доля Чернігова, війна в який насправді “завітала” вже 27 червня, коли перші німецькі бомби впали поблизу залізничної станції.
Очевидці тих подій згадували, що перші нальоти ворожої авіації викликали у чернігівців не страх, а швидше цікавість. Люди збігалися звідусіль, щоб підібрати уламки від бомб та подивитися на наслідки. Але все це швидко минуло, і вже за кілька тижнів при звуках сирени, яка сповіщала про чергову повітряну тривогу, містяни швидко ховалися, де могли.
Та як виявилося потім, це було ще не саме страшне для містян. Справжнє” пекло” для Чернігова почалося 23 серпня, коли біля двадцяти німецьких бомбардувальників, які прилетіли зі сторони Гомеля, скинули запалювальні бомби на житлові квартали. Люди кинулися гасити вогонь, але за першою хвилею німецьких літаків пішла друга, на цей раз з фугасними та осколковими бомбами, за нею третя, знову з запалювальними, а четверта стала повторенням другої.
Чернігів палав від вул. Комсомольська до Стрижня і від Старокиївської до Валу. Дісталося також Ліскавиці, Бобровиці, Красному хутору, Казарменій ділянці. Бомби влучили у Катерининську та Вознесенську церкви, будівлю держархіву та канцелярію, загинули і були поранені сотні людей.
Битва за Чернігів
Масовані атаки німецької авіації, яка застосовувала принцип “килимового” бомбометання, продовжувалися 3 доби, з 23 по 25 серпня, після чого історичний центр Чернігова перетворився на купу будівельного сміття. Далі, до 9 вересня, німці теж бомбили місто, але вже не так завзято.
Після цих подій люди стали тікати з Чернігова, хто до найближчих сіл, хто якомога далі від лінії фронту, на Схід країн.
Сумний факт, але після того, як місто покинули його мешканці, з навколишніх населених пунктів почалася навала мародерів, які тягнули з покинутих приміщень, що могли.
Та грабіж продовжувався недовго. В ніч на 28 серпня на підступах до Чернігова почалися запеклі бої. Бійці Червоної армії прикладали надзусилля, щоб зупинити фашистів, але вимушено відступали під тиском переважаючих сил противника.
9 вересня радянські війська покинули Чернігів, залишивши за собою загони прикриття. Вони відступали по течії, по правому березі Десни, але, як виявилося, та їх вже чекали піхотинці 98-ї дивізії Вермахту, які завчасно зайняли плато від Шестовиці до села Киїнка. І коли червоноармійці опинилися на відстані пострілу, німці відкрили по них прицільний, артилерійський і кулеметний вогонь.
Всі спроби “скинути” ворога з тих висот провалилися. Радянські солдати були притиснуті до берега, де німці їх методично знищували. Було кілька спроб допомогти бійцям, але всі невдалі. У результаті червоноармійці були вимушені переправлятися через Десну, під кулями німців, хто на чому міг. На лівий берег вийшло лише декілька сотень солдат, загинуло понад тисячу та багато потрапило у полон.
В самому ж Чернігові бій ще якийсь час йшов у розбомбленому центрі міста. Сили були очевидно не рівні, до того ж у захисників міста, на відміну від фашистів. було обмаль набоїв.
Вночі радянські солдати знайшли на спортивній базі декілька десятків надувних човнів і, зімітувавши атаку, зуміли переправитися через Десну. Ті ж хто не встиг за ними та залишився в місті, всі загинули.
Таким чином, 20 серпня 1941 року вся територія Чернігівською області вже контролювалася частинами германських регулярних військ. Що стосується самого Чернігова, то захопивши його, німці виконали основну задачу — створили умови для захоплення Києва.
Як відомо, із цим завданням вони впоралися, взяли столицю України та полонили до півмільйона радянських солдатів. Одночасно битва за Київ затримала загарбників і дала можливість Червоній армії підготувати резерви для оборони Москву. А це, як з’ясувалося потім, означало кінець бліцкригу та перехід до невигідного для Німеччини сценарію — затяжної війни на виснаження ресурсів.
“Новий” порядок та партизанський рух
Що було далі? Окупанти встановили на Чернігівщині максимально жорсткий режим щодо місцевого населення, яке мало сплачувати численні податки та брати участь у примусових роботах. У регіоні загонами СС регулярно проводилися каральні заходи – людей катували, вбивали, насильно вивозили до Німеччини.
Всі ці утиски викликали закономірний спротив. Чернігівці масово вступали в партизанські загони та брали участь у діяльності підпілля.
З часом ці загони розросталися, перетворювалися на партизанські з’єднання, з якими німці, як з військовою силою, були змушені рахуватися. Так, вже з вересня 1941 р. в області діяло 5 великих загонів — Холминський, Корюківський, Добрянський, Грем’яцький та Носівський, які завдавали удари та відтягували на себе значну частину регулярних військ, полегшуючи тим сам задачу для Червоної армії
Зауважимо, що в 1943 році на Чернігівщині “партизанило” вже понад 20 тис. осіб.
Визволення Чернігова та наслідки війни
Бої за визволення Чернігова стали частиною Чернігівсько-Прип’ятської операції та почалися в середині вересня 1943 р. Вже 21 вересня війська 13-ї армії Центрального фронту заволоділи обласним центром, а до кінця місяця всю область було звільнено.
Наслідки війни та окупації виявилися жахливими. Надзвичайна комісія, яка була створена для підрахунку збитків повідомила, що в місті зруйновано 1740 будинків, що на той час становили майже 70% житлового фонду. А загалом, разом з суспільними, навчальними та промисловими об’єктами, постраждало понад 4 тис. споруд.
Що стосується області, то легше було порахувати, що вціліло, адже цілі міста, містечка та села перетворилися на суцільні руїни.
За 2 роки окупації в регіоні загинуло понад 130 тис. осіб, з них 5 тис. в самому Чернігові. Крім того, до Німеччини було вивезено 40 тис. мешканців області та 7 тис. з обласного центру. Ще 135 тис. чернігівців загинуло у боях з загарбниками.
За ступенем руйнувань Чернігів увійшов у п’ятірку найбільш постраждалих міст СРСР І рішенням уряду був включений у відповідний список.
Що стосується населення, то якщо на початку 1941 року в Чернігові проживало близько 40 тис. осіб, то в 1943 р. залишилося понад 10 тис.